На даній сторінці
ми будемо розміщати інформацію та документи щодо питання дерадянізації
культурного простору Запорізького краю шляхом реекспозиції існуючих музеїв та
вирішення питання ліквідації пропагандистських маркерів доби тоталітаризму.
Серед перших
документів - текст рішення шістдесят сьомої сесії Оріхівської
міськради «Про демонтаж пам’ятника В. І. Леніну у м. Оріхів» від 26 лютого 2015
р. (Документ № 1) та проект Концепції щодо створення музейних експозицій з
історії України та Запорізького краю (Документ № 2).
Документ № 1
Документ № 2
КОНЦЕПЦІЯ
щодо створення музейних експозицій з історії України
та Запорізького краю
1. Загальна частина
Важливим чинником формування національної свідомості та національної
ідентичності є історична пам'ять - стрижень, на якому формується мова,
культура, духовність нації, її національна свідомість,
тобто ті фундаментальні цінності, які є консолідуючим чинником
націєтворення. Історична пам'ять – це основа сильної нації і саме вона
грає вирішальну роль в переломні моменти історії, коли існує
загроза втрати народом культури і мови, коли народ веде боротьбу за
політичну незалежність держави.
Велику роль у збереженні історичної пам’яті відіграють музейні
заклади. Від того, яку історичну інформацію про Україну та Запорізький
край сприймуть відвідувачі музеїв, залежить формування їх
національної свідомості. Мусимо визнати, що до сьогодні переважна
більшість українських музеїв залишається в полі дії радянської
історичної парадигми, направленої на цілеспрямоване викривлення
історичних фактів, замовчування реальних подій, приховування від
прийдешніх поколінь виявів духовного злету народу. Це протягом багатьох
років вкорінювало у народній свідомості почуття
меншовартості, сіяло сумніви щодо можливості існування власної
незалежної держави.
Результатом цієї політики стало відчуження значної частини народу від власної культури та мови, від історичної пам'яті.
Зі здобуттям незалежності у суспільній свідомості конкурують кілька
версій історичного розвитку України, особливо стосовно ХХ ст. Зокрема,
по-різному трактуються різними частинами суспільства
події громадянської війни, індустріалізації, колективізації, Другої
світової війни, численні «білі плями» у недавньому радянському минулому -
голодомори, репресії, депортації, ГУЛАГи, терори.
По-різному оцінюється взагалі політика радянської влади стосовно
України - від повного засудження до звеличування. На сьогодні у кожної
частини суспільства, і насамперед Західної і Східної
України, є свої герої, своє власне бачення причин і наслідків
історичних подій, процесів і явищ і, відповідно, своє бачення
майбутнього розвитку України. Все це призводить до конфліктів та
протистояння у суспільстві, і позначається на розвитку держави,
становлячи загрозу для її існування.
На думку фахівців, сьогодні в Україні відбувається накладення трьох
основних типів історичної пам'яті: української, російської і
комуністичної, між якими не існує моменту порозуміння. Це
обумовлює конфлікт в українському суспільстві. Разом з тим є
тенденція солідаризації комуністичної та російської моделей пам’яті в
боротьбі проти української.
Підміна пам'яті - це чи не найбільший злочин тоталітарного режиму. І
справа не в тому, що український народ не пам'ятає дат історії, а в
тому, що вони перестали впливати на його думки, почуття,
вчинки. Це забуття витоків народу ніким не зупинено і все ще триває.
Гострі питання, суперечності у сприйнятті минулого різними групами
населення все ще залишаються поза увагою
політико-управлінської еліти. Історична наука стала полем для
політичних маніпуляцій, інформаційної і навіть справжньої війни. Це дає
можливість використовувати історичне минуле для посилення
існуючих стереотипів та утвердження в суспільній свідомості нових
міфів, що розмиває національну свідомість українського народу і загрожує
національній безпеці держави.
Історичний досвід переконливо свідчить, що відновлення історичної
пам'яті - шлях до примирення і консолідації суспільства. Творення
української політичної нації вимагає неконфліктної спільної
історичної пам'яті. Завдання полягає у тому, щоб якнайкраще пізнати
власну історію. Лише повна інформація про те, що довелося пережити
українському народові, всебічний показ правди про ті чи інші
драматичні події сприятиме усвідомленню громадянами їх глибинних
причин, спонукатиме до взаємного вибачення тих, хто стояв по різні боки
трагічних подій, примирення історичних супротивників,
призведе до очищення історичної пам'яті, зміцнення національної
свідомості.
Отже, сьогодні відновлення і збереження історичної пам'яті мають
стати пріоритетним напрямом культурної і, зокрема, музейної діяльності.
Немає коментарів:
Дописати коментар