1.
Хронологічні рамки 1939 – 1945 рр.
Важливим є
розуміння того факту що Друга світова розпочалася саме з нападу нацистської
Німеччини на незалежну Європейську країну 1 вересня 1939 року. У цей день
бомбардувальники Люфтваффе нищили Львів, упродовж першої половини вересня 1939
р. – Луцьк, Станіславів, Тернопіль, Дрогобич, Сарни, Яворів, Стрий та інші українські
міста. І саме з цього моменту українці починають воювати проти нацизму в складі
армії Польщі. У її лавах українці становили 11,19% особового складу збройних сил.
7834 українців загинули як солдати польського війська. Приблизно вдвоє більше
було поранених. Після кампанії 1939 p. у німецькій неволі опинилося 60 тис.
українців.
Численні перекази,
що збереглися, свідчать про те, що рядові, підофіцери і малочисельні українські
офіцери сміливо боролися в лавах польської армії. Найвідомішим є ім'я
підполковника Павла Шандрука (видатного
українського військового діяча, генерал-хорунжого Армії УНР, дійсного члена
Наукового товариства імені Шевченка), призначеного у 29 піхотну бригаду,
якою командував Ян Братра. Вона входила до складу 39 піхотної резервної дивізії
під командуванням генерала бригади Брунона Ольбрихта. Коли тривали останні бої
на Люблінщині, Шандрук змінив хворого полковника Братру. Під його командуванням
бригада мужньо воювала в районі Замостя і брала участь у битві під Лабунями.
2.
Дій нацистської Німеччини, що призвели до Другої світової
війни
Слід пам’ятати, що
саме дій тоталітарної держави, в політичному підґрунті якої був націонал-соціалізм,
та нездатність світової спільноти до спільних та рішучих дій спровокували
найкривавішу в історії людства війну. «Вехами», що зробили Другу світову
неминучою були: аншлюс Австрії, анексія Судетської області, використання теорії
«життєвого простору» та «захисту етнічних німців в інших країнах».
Аншлюс Австрії − у липні 1934 року австрійські та німецькі нацисти зробили невдалу спробу
державного перевороту в Австрії, після чого в країні встановився авторитарний
правий режим. У лютому 1938 року Гітлер запросив австрійського канцлера Курта
фон Шушніґа до Німеччини, де змусив його погодитися на допущення до влади
австрійських нацистів. Невдовзі Шушніґ відрікся від цих домовленостей і
анонсував плебісцит щодо аншлюсу, бо мав надію, що більшість австрійців не
підтримає втрату незалежності. Проте 11 березня Гітлер направив австрійському
канцлеру ультиматум, де вимагав, щоб той передав усю повноту влати австрійським
нацистам, інакше німецька армія розпочне вторгнення. 12 березня німецькі
війська ввійшли до Австрії — без опору з боку австрійців. Посаду канцлера
зайняв Артур Зейсс-Інкварт. Вже наступного дня Гітлер оприлюднив підписаний ним
закон, за яким Австрію було включено до Третього Рейху як «Східну марку»
(Ostmark). 10 квітня під контролем нацистів відбувся референдум, під час якого
99,73 % австрійців підтримали приєднання Австрії до Німеччини. Незважаючи на
брутальне порушення Версальського та Сен-Жерменського договорів, Британія та
Франція майже ніяк не відреагували на ліквідацію Австрійської Республіки.
Загалом міжнародна реакція на подію коливалася від нейтральної до позитивної.
Анексія Судетської області - згідно з Версальським договором Німеччина втратила
значні території, що були заселені переважно німцями. Серед цих земель була і
Судетська область – потужний промисловий центр. 13 вересня 1938 р. гітлерівське
керівництво інспірувало заколот судетських нацистів, а після його придушення
чехословацьким урядом стало відкрито загрожувати Чехословаччині збройним
вторгненням. У цій ситуації за ініціативою Муссоліні 29-30 вересня 1938 року
було проведено нараду представників Англії, Франції, Німеччини та Італії в
Мюнхені, на якому 30 вересня без участі представників Чехословаччини було
підписано Мюнхенська угода (датована 29 вересня). Згідно з цією угодою,
Чехословаччина повинна була в період з 1 по 10 жовтня очистити Судетську
область з усіма укріпленнями, спорудами, шляхами сполучення, фабриками,
запасами зброї тощо. Уряд Чехословаччини підкорився прийнятій у Мюнхені угоді і
1 жовтня 1938 частини вермахту окупували Судети. У результаті Чехословаччина
втратила близько 1/5 своєї території, близько 5 млн. населення (з них 1,25 млн
чехів і словаків), а також 33% промислових підприємств. Приєднання Судет стало
вирішальним кроком на шляху до остаточної ліквідації державної самостійності
Чехословаччини, яка відбулася в березні 1939 року, коли Німеччина захопила всю
територію країни.
Життєвий простір на Сході (нім. Lebensraum im Osten) — термін націонал-соціалістичної пропаганди, що
відображала плани заселення германськими, зокрема німецькими народами (в
націонал-соціалістичній точці зору — арійцями) територій у Східній Європі.
Вперше цей термін з'явився ще у вільгельмінську епоху, але нацистський рух в
Німеччині надав йому расовий контекст. Намагання отримати у володіння величезні
території «народу без простору» (нім. Volk ohne Raum) стало ідеологічним
підґрунтям Плану «Ост», розробленого Генріхом Гіммлером. В його рамках була
передбачена багатомасштабна депортація «расово небажаного» населення, його
повне психологічне і збройне підкорення; абсолютна економічна експлуатація.
Політико-соціальним підґрунтям теорії стала так звана опіка про природні права
німців та німецькомовного населення за межами політичних кордонів Німеччини.
3.
«Приєднання» Західної України та Білорусі, окупація країн
Балтії та Фінська війна
Події в Західній
Україні та Білорусі, окупація Прибалтики та війна з Фінляндією – були
наслідками таємних домовленостей тоталітарних режимів та неспроможністю Ліги
Націй до об’єднання світового політикуму в боротьбі з агресором – маємо
пам’ятати та єднатися.
1 вересня 1939 р. –
Німеччина вторглася у Польщу, що означало фактичний початок Другої світової
війни. 3 вересня війну Третьому Рейху оголосили союзники Польщі Великобританія
та Франція, але збройного протистояння агресору не розпочали, обмежившись на цьому етапі економічними і політичними
санкціями. Без підтримки західноєвропейських союзників польське військо змушене
було відступати на схід, углиб країни. 8 вересня перші німецькі підрозділи
досягли Варшави. Оборона польської столиці тривала 20 днів.
17 вересня 1939 р.,
відповідно до домовленостей із Гітлером, на територію Польської держави зі
сходу увійшли радянські війська (т.з. «визвольний похід у Західній Україні та
Західній Білорусії»). Того ж дня ними були зайняті Тернопіль та Рівне,
наступного – Коломия, Станіславів (Івано-Франківськ) та Луцьк.
До 20 вересня Львів
був оточений нацистами, а 22 – до міста підійшли підрозділи Червоної армії, які
допомогли Вермахту добити оборонців Бресту. 22 вересня 1939 р. там відбувся
спільний радянсько-німецький військовий парад Вермахту та Червоної армії. 24
вересня радянські й німецькі війська здійснили спільну операцію з оточення
польських з’єднань під Замостям. 28 вересня впала Варшава.
Перетин Червоною
армією державного кордону Польщі означав фактичний вступ Радянського Союзу у
Другу світову війну 17 вересня 1939 року на боці нацистської Німеччини. Територіальний
поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 р.
підписанням останніми договору про дружбу і кордон.
Внаслідок переділу
Центральної і Східної Європи між Третім Рейхом і СРСР до складу Радянського
Союзу у 1939 році були включені території Західної України та Західної
Білорусії, а в 1940 році – країни Балтії, Бессарабія та Північна Буковина.
Наприкінці 1939 р.
СРСР здійснив напад на Фінляндію, розв’язавши радянсько-фінську війну 1939–1940
рр., за що був оголошений агресором і виключений з Ліги націй 14 грудня 1939 р.
Радянський Союз з
вересня 1939 року по червень 1941 року залишався союзником Третього рейху,
поставляючи йому необхідні для ведення агресії в Європі сировину, матеріали,
інформацію.
4.
Початок війни між Німеччиною та СРСР – Україна як «буферна
зона»
Україна найбільше з
усіх країн світу постраждала в період другої світової війни – 5 років на її
території точилися бої, фронти прокочувалися із Заходу на Схід і зі Сходу на
Захід, більшовистський та нацистський терор знищував українців без огляду на їх
життєву позицію.
Нагадуємо, Друга
світова війна (01.09.1939 – 02.09.1945) – найкривавіший глобальний конфлікт, у
ході якого загинуло за різними оцінками від 50 до 85 мільйонів людей. Упродовж
21 місяця цієї війни СРСР та Третій Рейх виступали як союзники, а від 22.06.1941
вступили у військову конфронтацію, що увійшла в історію як німецько-радянська
або, в радянській історіографії, Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років. Цей
конфлікт не є тотожний поняттю Другої світової війни. Війна між СРСР і Третім
Рейхом була складовою більш широкого хронологічно і географічно глобального
конфлікту, про що раніше дуже часто забувала згадувати радянська історіографія,
а тепер – російська пропаганда.
22 червня 1941 року
поставило хрест на злочинних домовленостях Гітлера і Сталіна, але не на
випробуваннях для українців. З початком війни розпочалося здійснення
мобілізаційних заходів. Ресурси України вивозилися на Схід СРСР і райони
Середньої Азії. Туди було евакуйовано 3,5 мільйони громадян України. На Схід
вивезли обладнання 550 найбільших українських промислових підприємств, а решту
розграбували німці. З України вивезли майже все обладнання електростанцій, 30
тис. тракторів, понад 6 млн голів худоби, 1,6 мли т шкіри, хутра, 125 мли т
зерна та різноманітного продовольства. Згідно з партійною директивою і воєнною
тактикою «випаленої землі», усе, що не могли вивезти, спалювали чи руйнували. У
Донбасі були затоплені всі шахти, знищені всі промислові об’єкти Дніпрельстану,
у повітря висаджені 54 домни. За умов наступу німецьких військ ЦК ВКП(б) і радянський
уряд дали вказівку місцевим органам влади і парторганізаціям знищувати все, що
не вдалося евакуювати: устаткування заводів, фабрик, колгоспну техніку,
реманент, палити збіжжя, сільськогосподарську рослинність. Про це йшлося у
директиві Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 року, у виступі
Сталіна по радіо 3 липня 1941-го, у спеціальній постанові Державного Комітету
Оборони від 22 липня 1941-го та в інших документах. Як відомо, в них мовилося
про утворення зони «спаленої землі». У колишньому СРСР дозволялось згадувати
про те, що ворогові нічого не залишали. Проте не можна було згадувати про
злочини комуністичного режиму, заподiянi при виконанні й перевиконнi сталінської політики «спаленої землі», коли
комуністична влада втікала на схiд. Наприклад, не нацисти, а комуністична влада
при евакуації в Запoрiжжi висадила у повітря Днiпрогес. І все б нічого, але про
це не знали нi цивiльне населення, нi навiть нижче за течією розташовані
вiйськовi частини. В Днiпропетровську було підірвано хлiбокомбiнат разом з
робiтниками. В Одесi при відступі Червоної Армії затопили приморськi квартали
разом з жителями, а поранених червоноармiйцiв скинули в море разом з
санітарними машинами. З Харкова вивезли представників iнтелiґенцiї − щоб
спалити в закритому будинку. В Уманi живими замуровували людей в льоху. Такі
приклади можна множити. І все це робили не нацисти, а комуністи при відступі,
точніше, при втечі від супротивника. Подекуди люди протидіяли цій політиці
«спаленої землі». Наприклад, селяни зривали спроби нищення колгоспного майна,
приміщень, продовольства, тварин тощо. У Львові та інших містах Західної
України НКВС без суду і слідства розстріляв кілька тисяч політв'язнів. Ось чому
можна і доцільно писати не лише про злочини та репресiї нацистської окупацiї, а
й про злочини комуністичного режиму щодо своїх власних громадян.
Люди, якi пережили цю
катастрофу, знали, що український народ терпiв вiд обох тоталiтарних систем, як
гiтлерiвської, так i сталiнської.
5.
Втрати України в Другій світовій війні
Оцінка чисельно
втрат в різних роботах суттєво відрізняється, починаючи від 5 млн. до 7 млн.
загиблих громадян тодішньої Радянської України. По відношенню до загальних
втрат СРСР це становить 40-44%. З врахуванням вторинних демографічних втрат
(померлі від хвороб і голоду, депортовані, емігранти, втрати у природному
прирості населення), то втрати складуть приблизно 14,5 млн чоловік. Було також
зруйновано майже 700 міст (40% усіх міст Радянського Союзу, знищених війною) і
28000 сіл. Оцінка матеріальних збитків становила 285 млрд рублів (в цінах 1941
року) − понад 40% усього збитку СРСР. У війні загинув кожен п'ятий українець.
Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року уціліли тільки 3% з
загальної кількості. Спалено 319000 господарств, на Лівобережній Україні був
зруйнований кожен четвертий будинок. Виведено з ладу 5600 мостів, зруйновано 33000
шкіл, технікумів, 18000 медичних установ.
6.
Російсько-українська війна 2013 – 2014 рр. – Україна як
бастіон Цивілізованого Світу
Важливим елементом
у плануванні заходів має стати вшанування подвигу молодих ветеранів, учасників
російсько-української війни 2014 – 2015 рр. (АТО).
Російсько-український
конфлікт 2014 року відкрив цілком нову сторінку вітчизняної історії. Першим
його актом стала анексія Криму наприкінці лютого – березня. 27 лютого російські
диверсійні групи захопили приміщення Верховної Ради Криму, встановили контроль
над ключовими об’єктами інфраструктури півострова. «Зелені чоловічки» без
розпізнавальних знаків заблокували українські військові частини. На такому фоні
відбувся незаконний референдум, за підсумками якого автономія була включена до
складу РФ. Світ та Україна не визнали його результатів, однак завадити
російській агресії на той момент були не в змозі.
Логічним
продовженням експансії керівництва Російської Федерації стала війна на Сході
України. Протягом березня чинилися спроби захоплення адміністративних будівель
у Донецьку, Луганську, Харкові та інших містах Сходу та Півдня України.
Наступного місяця за допомогою російських диверсійних груп, частина з яких була
переправлена на Донбас із Криму, розпочинається кривава фаза протистояння. Її
першими акордами стали захоплення будівель адміністрацій, управлінь СБУ,
міліції в Донецьку, Луганську, Слов’янську, Краматорську та інших містах.
Відкрився рахунок жертв серед українських силовиків та мирного населення. У
відповідь українська влада 13 квітня оголосила про початок антитерористичної
операції, що триває й досі.
Рушійною ж силою
конфлікту на Сході стали представники не донецького регіону, а сусідньої
країни. Завдяки їхній «допомозі» він переріс у нинішню криваву фазу, вони ж
зайняли керівні позиції у новостворених терористичних організаціях «ДНР» та
«ЛНР». Основна сила збройних угруповань, що протистоїть українській армії,
також має російське походження. Мова йде не лише про озброєння, «куплене в
найближчому воєнторзі» чи фінансові потоки, що підживлюють сепаратистський рух.
Більша частина бойовиків також є громадянами РФ. Про свідчать не лише
українські джерела (яким легко можна дорікнути в заангажованості), а й самі
терористи. Ігор Гіркін у інтерв’ю 18 травня 2014 р. відкрито висловив
незадоволення рівнем підтримки місцевого населення, оскільки до лав «ополчення»
ледве вдалося набрати тисячу осіб з Донбасу. За оцінками тих же сепаратистів,
їхні сили на початку літа налічували понад 20 тисяч.
Від початку
Антитерористичної операції на сході України загинув 1541 військовий, поранені
6226 вояків. Більшість загиблих – 1223 військові – були представниками Збройних сил України.
Службовців Національної гвардії серед загиблих – 132, співробітників
Міністерства внутрішніх справ – 101, прикордонників – 63, працівників Служби
безпеки України – 7, працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій – 15.
У лікарнях наразі перебуває 501 військовослужбовець, 13 з яких мають тяжкі
поранення. За даними ООН, кількість людей, які загинули на сході України з
квітня 2014 року, перевищила 6 тисяч, поранено більше 14 тисяч осіб. В свою чергу управління ООН з координації
гуманітарної допомоги з посиланням на дані уряду повідомляє, що в Україні
налічується 1,2 мільйони внутрішньо переміщених осіб. А з Управління Верховного
комісара ООН у справах біженців (УВКБ ) надійшла інформація про те, що 778
тисяч жителів України утекли у сусідні країни. Україна втратила 25% свого
промислового потенціалу, з якого 10% знищено фізично. Глава Мінфіну Наталі
Яресько озвучила більш кардинальні показники - мінус 50% промислового
виробництва за рахунок Донбасу.
Таким чином – дій путінської
Росії є тотожними діям нацистської Німеччини в період Другої світової війни. І
саме тому Україна має підтримку Цивілізованого світу, як країна, що стоїть на
передовій демократичного суспільства у війні з неоімперським тоталітарним
режимом початку ХХІ ст. Західні демократій зробили вірні висновки із жахливих
подій Другої світової, настав і наш час.
7. Символи
заходів та акцій
Символи –
георгіївська стрічка та псевдо «Прапор Перемоги» – активно використовуються
російською пропагандою. Під цими символами зараз вбивають кращих синів України
– тому їх використання є як мінімум проявами неповаги та наруги над пам’яттю
тисяч українців, що загинули в російсько-українській війні 2014 – 2015 рр.
Тому – Червоний
Мак, Державний Прапор, прапори ЗСУ, НГ, ПС та військових частин, що зараз
знаходяться на території наших міст та захищають від російсько-терористичних
банд є основною атрибутикою заходів присвяченій 70-й річниці Перемоги над
нацизмом в Європі.
І всі ті, хто
любить Україну, хто мріє про майбутнє своїх дітей встав на захист – взяв зброю
в руки, пішов добровольцем, почав лагодити розбиту техніку, збирати допомогу
війську…
І головне – ми отримали
підтримку! І яку! Перші особи підтримали ідею фронтових концертів. Так з’явилася
програма Мінкульту – «Зброя культури». Завдяки Віце-прем'єр-міністру з
гуманітарних питань — Міністру культури В’ячеславу Кириленко вона почала
наповнюватися змістом. А за підтримки народного депутата України Ігоря Артюшенка
стала можливою і в Запорізькій області. Саме ці люди зробили все можливе, щоб
запропонована БФ Лебедією на чолі з Любов’ю Мороко культурно-мистецька акція
Патріотична Героїка поїхала до вояків, що захищають східні кордони
Цивілізованого Світу! 
